благословити себе, він мусив мати такий страшний усміх.
Усміх лише блимнув і зник. Сімурден знову зробився наче з мармуру, сів, надяг капелюха на голову і додав:
— Ґовене, вас буде скарано завтра насвітанку.
Ґовен підвівся, вклонився й сказав:
— Дякую судові.
— Виведіть засудженого, — сказав Сімурден.
Сімурден подав знак, двері до темниці відчинилися, Ґовен зайшов туди і темниця знову зачинилася.
Двоє жандармів з голими шаблями стали насторожі по обидва боки дверей.
Радуба винесли, він упав непритомний.
Військовий табор нагадує осине гніздо. Особливо за часів революційних. Жало громадськости що є в салдаті, вистромлюється охоче й швидко і не вагається вколоти начальника, після того, як гнало ворога. Сміливий загін, що захопив Тург, гув по різному; спочатку проти свого начальника Ґовена, як довідалися про те, що Лантенак утік. Коли побачили, що з темниці, де мав бути Лантенак, вийшов Ґовен, наче електрична течія пройшла і менше, ніж за хвилину, про це знав цілий табор. І нарікання спалахнуло в маленькій армії. Спочатку ремствували: — Вони судять Ґовена. Але то лише для вигляду. От і вірте ви тим «колишнім» і попам! Ми тілько що бачили, як віконт звільнив маркіза, а тепер ми побачимо, як піп виправдає аристократа! Коли ж довідалися про смертний вирок, почалися инші нарікання: — Це вже занадто! Скарати нашого начальника, нашого відважного начальника, нашого молодого командира, героя! Він віконт, ну що-ж, — тим більша його заслуга, що він республіканець! Як! Його, що звільнив Понторсон, Вільдьє, Понт-о-Бо! переможця під Долем і
401
