Року, Лавфельдом, Магоном; не буде Маріньяна з Франциском I; у вас не буде Бувена з Філіппом-Августом, що бере в полон однією рукою Рено, графа Булонського, а другою Феррана, графа Фландрського. У вас буде Азенкур, але не знайдеться більше вельможного пана Баквіля, державного хорунжого, що дав себе вбити, обгорнувшися прапором. Ідіть! Ідіть! Доконуйте! Будьте новими людьми. Обертайтесь у нікчемство.
Маркіз хвилину помовчав і провадив далі:
— Але ж залишіть нас великими. Убивайте королів, убивайте дворян, убивайте священиків, скидайте, руйнуйте, ріжте, все топчіть під ноги, кидайте стародавні звичаї під закаблуки ваших чобіт, топчіть ногами трон, топчіться по вівтарю, трощіть бога, танцюйте зверху! Це ваша справа. Ви зрадники і боягузи, нездатні на відданість і саможертву. Я скінчив. Тепер веліть мене гільйотинувати, пане віконте. Маю честь бути вашим покірним слугою.
І він додав:
— О! я сказав вам про вас усю правду! Чого мені боятись? Я мертвий.
— Ви вільні, — сказав Ґовен.
І Ґовен наблизився до маркіза, зняв свого начальницького плаща, накинув його маркізові на плечі й спустив відлогу йому на очі. Обидва були однакового зросту.
— Стрівай, що ти робиш? — сказав маркіз.
Ґовен зняв голос і гукнув:
— Лейтенанте, відчиніть мені.
Двері розчинилися.
Ґовен гукнув:
— Будьте ласкаві, зачиніть двері за мною.
І він виштовхнув здивованого маркіза.
Низьку залю, обернену в кордегардію, освітлював, як уже згадувалося, лише один лихтар, що давав більше тіни, ніж світла, і видко там було дуже невиразно. В цьому неясному блиманні ті з салдатів, що не спали,
391
