свідомо. Це залежить од того повітря, що ним дихають; за таких часів, як наші, не відповідають за те, що роблять; революція — всіх обшахровує, і всі ваші великі злочинці, — великі невинні. Які дурні! Починаючи з вас. Дозвольте мені полюбувати на вас. Так, я любую на такого юнака, як ви: значного роду, з добрим становищем у суспільстві, має змогу проливати велику кров за великі справи, віконт з цього Ґовенівського замку, Бретонський князь, може стати герцогом по праву і французьким пером по спадщині, тоб-то має сливе все те, чого може бажати тут на землі людина доброго розуму, — а він бавиться з того, що бувши тим, чим він є, стає тим, чим зробилися ви, і кого вороги через те мають за злочинця, а друзі за дурня. Доречі, перекажіть од мене привітання панові абатові Сімурденові.
Маркіз говорив з приємністю, спокійно, нічого не підкреслюючи, тоном людини з хорошого товариства, з ясним, спокійним поглядом, обидві руки заклавши під пахи. Він спинився, глибоко зідхнув і провадив далі:
— Не таю від вас, я зробив усе, що міг, щоб вас убити. Я сам, от як ви мене бачите, тричі особисто, власною рукою націляв на вас гармату. Це нечемно, визнаю, але було б помилково гадати, що ворог на війні хоче бути нам приємним. А ми ж з вами воюємо, мій пане внуче. Все в огні і в крові! І однак, то правда, що короля вбито. Хороші часи!
Він знову спинився, потім провадив далі:
— І то ж подумати, що нічого цього не сталося б, коли б були повісили Вольтера і заслали на галери Руссо! Ах! що за кара божа розумні люди! Ну, скажіть, — чим ви докоряєте їй, тій монархії? Правда, заслали абата Пюселя до його абатства Корбіньї, але ж йому дали карету на вибір і стільки часу на переїзд, скільки він захотів; а що до вашого добродія Тітона, що був, з вашого дозволу, превеликий розпутник, і що ходив до дівчат перше ніж іти на чудеса діякона Париса, то його таки перевели з Венсенського замку до замку
387
