Сторінка:Гюго В. Дев'яносто третій рік (1928).djvu/37

Ця сторінка вичитана

вагаючись, дивилися в міжчердаччя. Хтось їх одштовхнув ліктем і зійшов униз.

То був їхній пасажир, мужик, чоловік, що про нього вони говорили за хвилю перед тим.

Зійшовши до низу сходів, він спинився.


V.
 
Vis et vir.
 

Гармата ходила сюди й туди по міжчердаччю. Сказати б жива колесниця з Апокаліпсису. Морський лихтар, гойдаючись під батарейною стелею, додавав до цього видовиська вертіжного колихання. Від швидкого руху не було виразно видко, якої форми гармата. Гармата з'являлася то чорна в ясності, то невиразно біляста в темряві.

Вона все далі плюндрувала корабля. Вже розтрощила чотири инші гармати й зробила в стіні дві розколини, на щастя, вище ватерлінії, але так, що підчас бурі вода могла ними заливатися. Вона скажено кидалася на корабельні стіни; дуже міцні упори витримували, — зігнуте дерево надзвичайно міцне; але було чути, як вони тріщали під ударами цеї безмірної булави, що стукала з якоюсь нечуваною всюдисущістю, зо всіх боків одразу. Як трясти в пляшці грудочку олива, то вона не стукотітиме несамовитіше й швидче. Чотири колеса ходили й переходили по вбитих людях, різали їх, рвали на шматки, розтягали по кісточці, й з п'яти трупів зробили двадцять шматків, що качалися по батареї; здавалося, що мертві голови кричать; струмки крови вилися по підлозі, відповідно до того, як гойдало корабля. Внутрішня облицьовка, розбита в скількох місцях, починала розкриватися. Увесь корабель сповнений був жахливого гамору.

Капітан швидко прийшов до пам'яти і з його наказу кріз квадратовий отвір покидали в міжчердаччя все, що

53