Італія переступала Альпи, а Еспанія — Піренеї. Їй залишалася велика безодня, — океан; вона мала для себе прірву. Вона могла на неї спертися. І, як велетень, спираючись на море, могла боротися з усією землею. Становище, не вважаючи ні на що, все-ж неприступне. Але ж ні, цього становища вона вже не мала. Океан, уже не належався їй. На океані була Англія. Англія, правда, не знала, як їй дістатися на берег; але ж був один чоловік, що хотів простягти їй руку й сказати Пітові, Крегові, Корнвалісові, Дундасові й усім тим піратам: «Приходьте!» Чоловік хотів гукнути: «Англіє, візьми Францію!» І цей чоловік був маркіз де Лантенак.
І цього чоловіка вони тримали в своїх руках. Після трьох місяців полювання, й шаленого переслідування, його нарешті схоплено. Рука революції лягла на проклятого; стиснений кулак 93 року схопив убійника рояліста за комір. Завдяки таємничій силі, що згори втручається в людські справи, цей убійник Отчизни чекає тепер кари в своїй власній родинній темниці; феодал сидів у феодальній в'язниці; каміння його замку обернулось проти нього й зачинилось за ним, і того, хто хотів зрадити свою країну, зрадила власна оселя. Очевидячки, все теє зробив бог. Прийшов слушний час; революція взяла в полон цього громадського ворога; він не міг більш воюватися, він не міг більше боротися, він не міг більше шкодити; в цій Вандеї, де було стільки рук, він один був мозок; коли з ним скінчити, громадська війна скінчиться. Його взято; розвязання трагічне й щасливе; після стількох убивств і різанини, він був тут, чоловік, що вбивав, а тепер була його черга вмерти.
Невже ж знайдеться хто-небудь, що врятує його?
Сімурден, цеб-то 93 рік, тримав Лантенака, цеб-то монархію, і невже знайшовся б хто-небудь, щоб вирвати здобич з цих бронзових обценьків! Лантенак, людина, в якій сконцентрувався той жмут бичів, що зветься минулим, маркіз де Лантенак був у могилі; важкі двері
378
