І йому мали дарувати тую смерть.
Його мали вбити.
Яка заплата за героїзм!
На благородний вчинок відповісти вчинком диким!
Так принизити революцію!
Яке пониження для республіки!
В той час, як людина забобонів і рабства, раптово змінившись, увіходила в людяність, вони, люди, волі й визволення, мали б залишитися в громадянській війні, в крові у братовбивстві!
А високий божественний закон прощення, самовідданости, покути, саможертви мав би існувати у захисників темряви й не існував би в оборонців правди!
Як! не боротися з великодушности! Покоритися тій ганьбі, щоб з найсильніших стати найслабішими, щоб з переможців зробитися убійниками, дозволити сказати, що монархісти рятують дітей, а республіканці вбивають старих!
І невже всі побачать, як цей одважний салдат, цей дужий восьмидесятилітній дід, цей обезброєний супротивник, скоріше вкрадений, ніж взятий, схоплений якраз на доброму вчинку, звязаний з його власного дозволу, що мав ще на чолі піт од величної відданости, зійде на сходи ешафоту, як сходять по ступенях апотеози. І невже покладуть під ніж гільйотини ту голову, круг якої благаючи літатимуть три душі маленьких врятованих янголят? І перед цією карою, ганебною для катів, мали б побачити усміх на обличчі цього чоловіка й краску сорому на обличчі республіки.
І це все мало б статися в присутності його, Ґовена, начальника!
І невже він, маючи змогу стати на перешкоді цьому, нічого не зробить і спокійно погодиться з погірдливими словами: «Це тебе не обходить». Невже він не скаже собі, що одречення в такому разі, то — співучасть? Невже він не розуміє, що в такому безмірному вчинкові з тих двох, хто робить і хто дозволяє робити, той
375
