важливою справою, що мав виконати, залишив його. Сімурден мав призначити час і обрати місце для кари. Як Лекініо в Ґранвілі, як Тальєн в Бордо, як Шальє в Ліоні, як Сен-Жюст у Стразбурзі, Сімурден мав звичку, що вважалася за добрий приклад, бути присутнім своєю власню особою підчас виконання кари; суддя приходив подивитись, як працює кат; звичай, що Терор 93 року запозичив у французького парламенту та в Еспанської інквізиції.
Ґовен також був заклопотаний.
Холодний вітер віяв од ліса. Ґовен, залишивши Гешанові робити потрібні розпорядження, пішов до свого намету і взяв там свого плаща з відлогою і в його загорнувся. Цей плащ був обшитий одним рядком галуна, що, за республіканською модою, скупою на прикраси, відзначало головного командира.
Він почав ходити по тому кривавому полі, де почався наступ. Він був там сам один. Пожежа ще тривала, але на неї не звертали вже уваги. Радуб був коло дітей та їхньої матери, майже настільки-ж повний материнського почуття, як і вона; замок на мосту догорав, сапери боролись з вогнем; инші копали ями, ховали мертвих, перев'язували поранених; зруйновано барикаду, звільнено від трупів кімнати й сходи, вичищено місце різні, заметено купи страшного бруду перемоги; салдати робили з військовою швидкістю те, що можна було назвати прибиранням після бою. Ґовен нічого цього не бачив.
Він ледве глянув крізь свою задуму на місце вилому, де, з наказу Сімурдена, було подвоєно варту.
Він бачив цей вилом в темряві, за двісті кроків приблизно від того куточка рівнини, куди він ніби втік. Він бачив ту чорну діру. Там почалась атака три години тому; там Ґовен пройшов у вежу; там, в приземній залі була барикада; в цю приземну залю відчинялись двері в'язниці, де був маркіз. Варта коло вилому стерегла ту темницю.
369
