— Ні, монсеньйоре. Я сподіваюся, що ні. Не до швидкого побачення, бо я помру.
Всі почали сходити один по одному вузькими сходами, поранені попереду. В той час, як вони спускалися, маркіз взяв олівця з своєї кешенькової записної книжки і написав скілька слів на камені, що не міг вже крутитися і залишав одкритий вихід.
— Ідіть, монсеньоре, вже тільки ви залишилися, — сказав Гальмало.
І Гальмало почав сходити.
Маркіз пішов за ним.
Іманус залишився сам.
Чотири набиті пістолі було покладено на плитах, бо ця заля не маал дерев'яної підлоги. Іманус взяв два, по одному в кожну руку, й наблизився до виходу на сходи, затуленого скринею.
Обложники боялися, як видко, якоїсь несподіванки, одного з тих останніх вибухів, які бувають катастрофічні, так для переможців, як і для переможених. Оскільки перша атака була навальна, остільки остання була повільна та обережена. Обложники не могли, або може не хотіли, ламати скриню відразу; вони разбили дно ударами прикладів і подіравили віко ударами багнетів; раніш, ніж пройти туди, вони пробували крізь ті дірки роздивитися, що було в залі.
Світло лихтарів, що ними вони освітлювали сходи, проходило крізь ці дірки.
Іманус помітив в одній з дірок чиюсь зіницю, що дивилася в залю. Він зараз же направив на цю дірку дуло одного з своїх пістолів і надушив курка. Розітнувся постріл і Іманус, радий, почув страшний крик. Куля вибила око й пройшла крізь голову салдата, що дивився, й упав на сходи горілиць.
344
