верху, що її відвоював Радуб. Принесли лихтаря, Сімурден приєднався до Ґовена. Вони почали радитись. Справді, було про що поміркувати. Обложники не знали таємниці обложенців; вони не знали, що у тих не вистачає військового припасу, не знали, що оборонці вежі мали пороху вже наприкінці. Другий поверх був останнє місце опори. Обложники могли думати, що сходи до того поверху міновано.
Єдине, що обложники знали напевно, було те, що вороги не могли втекти. Всі, що не були ще мертві, були наче під замком. Лантенак був у пастці.
Маючи ту певність, можна було вжити трохи часу на те, щоб порадитися, як найкраще скінчити справу. Було вже досить мертвих. Треба було дбати про те, щоб не згубити багато людей в тому останньому наступі.
Небезпека цієї останньої атаки була велика. Мабуть доведеться витримати жорстокий перший огонь.
Бій перервався. Обложники, що заволоділи приземним і першим поверхами, дожидали команди начальника надалі. Ґовен і Сімурден радилися. Радуб мовчки слухав ту нараду.
Він зважився знов уклонитися несміливо.
— Командире!
— Що Радубе?
— Чи я маю право прохати маленької нагороди?
— Звичайно. Проси, чого хочеш.
— Я прошу дозволити мені йти вгору першому.
Не можна було відмовити йому цього. Та він зробив би це й без дозволу.
В той час, як на першому поверсі радилися, на другому робили барикади. Успіх викликає лютість, невдача — скаженість. Два поверхи мали боротися до загину.
338
