верху, з якої ядро збило залізне окуття. Частина зламаних ґрат, напів вирвана, спустилася, й людина могла пролізти туди.
Людина могла пролізти туди, але чи могла вона видряпатися туди? Щілиною можна було б, але з умовою щоб бути котом.
Радуб власне й був ним. Він належав до тих, кого Піндар називає «спритними атлетами». Можна бути старим салдатом і молодою людиною: Радубові, що служив у французькій гвардії, не було ще сорока років. То був звинний Геркулес.
Він поклав на землю свого мушкета, скинув з себе амуніцію, мундир і жілет і залишив собі тільки два пістолі, заткнув їх за пояс од штанів, і голу шаблю, що взяв у зуби. Держална від обох пістолів витикалася з-за пояса.
Знявши таким чином все зайве, він почав дряпатися щілиною в мурі, як по щаблях драбини, під зверненими на нього в темноті поглядами всіх тих із штурмової колони, що ще не вступили у вилом. Було дуже добре, що він не мав черевиків, бо найкраще дряпатися босими ногами. Він чіплявся пальцями ніг за дірки поміж камінням. Він дряпався руками й утримувався колінами. Лізти було важко. Доводилось лізти ніби вздовж пилки, — по її зубцях. На щастя, — думав він, — нема нікого в кімнаті першого поверху, инакше мені не дали б змоги так лізти.
Йому треба було пролізти таким способом не менш, як сорок футів. В міру того, як він злазив вище, почуваючи, що йому заважають вистромлені держална з його пістолів, щілина вужчала й лізти було все важче. Небезпека злізання вгору збільшувалася разом з глибиною безодні.
Нарешті він досяг краю стрільниці. Він розсунув покручені та вирвані ґрати й мав тепер такий широкий отвір, що міг ним пройти; він піднявся могутнім зусиллям, обпер коліно в край карнизу, схопив од-
332
