бляхою, та озброєні щитами, маючи при собі велику кількість ручних бомб, примушуючи захисників залишати їхні барикади й роблячись там самі господарями та з силою переслідуючи обложенців».
Місце наступу було страшне; то був один з тих виломів, що їх майстрі називають виломи під склепінням, цеб-то розколина, що пробиває мур наскрізь, а не розширена діра одкрита до неба. Порох починив так, як свердел. Вибух міни був такий страшний, що вежа розкололася більш, як на сорок футів вище горна, але то була тільки щілина, а розрив, що дозволяв ступити до приземної залі, подібний був більше до удару списом, що пронизує, ніж до удару сокири, що вирубує.
То був прокол у боці вежі, довга заглиблена дірка, щось подібне до колодязя, захованого у землі, коридор, покручений гадюкою, що підіймався, як кишка, крізь мури п'ятнадцяти футів завтовшки, якийсь неформений циліндр, повний перешкод, пасток, уламків, де голова натикалася на граніт, ноги на груз, а очі на темряву.
Перед обложниками була та чорна дірка, та паща безодні, що мала за щелепи внизу й угорі каміння розірваної стіни; паща акули не має стільки зубів, як та страшна пробоїна. Треба було увійти в цю дірку і потім вийти з неї.
Всередині розривалася картеча, по-за отвором здіймалася барикада. По-за отвором, то значить в приземній залі.
Зустрічі саперів в підземних галереях, коли контрміна підрізує міну, різанина сокирами під міжчердаччям кораблів, які стикаються підчас морського бою, — тільки вони мають таку лютість. Битися на дні ями, це останній ступінь жаху. Страшно убивати один одного, маючи стелю над головою. В той момент, як перша хвиля обложників увійшла, вся барикада вкрилася блискавками й наче грім ударив під землею. Грім нападників відповів громові обложенців. Вибухи перегукувалися;
328
