гравюр на дереві й на міді й географічних карт багатьох країн; на початку його було вміщено протест друкарів, фабрикантів паперу та книгарів проти едику 1635 р., що обкладав митом «шкури, пиво, ратиці, морську рибу й папір»; а на зворотному боці заголовного листка можна було прочитати чемну присвяту Гріфам, що відогравали в Ліоні таку саму ролю, як Ельзевіри в Амстердамі. З того всього вийшов той славетний примірник, майже такий самий рідкий, як московський Апостол.
Та книга була прекрасна; тому-то Рене-Жан дивився на неї може вже занадто уважно. Книжка була разгорнена саме на великому естампі з образом святого Бартоломея, що ніс на руці свою шкуру. Того естампа було видко знизу. Коли з'їли всі ягоди з ожини, Рене-Жан подивився на нього з небезпечним замилуванням, а Жоржета, глянувши слідом за братом, помітила естамп і сказала: Кальтина.
Те слово ніби надало зваги Рене-Жанові. Тоді він зробив щось надзвичайне, на превелике здивування Товстому Аленові.
В одному кутку бібліотеки стояв великий дубовий стілець; Рене-Жан підійшов до того стільця, схопив його й притяг сам до підставця. Потім, поставивши стільця коло підставця, він зліз на нього й поклав обидва свої кулаки на книгу.
Досягти тієї верховини, він відчув потребу бути величним. Він узяв «кальтину» за верхній кінчик і старано відірвав її; святого Бартоломея розірвано було навскісь, але Рене-Жан не був у цьому винний; він залишив у книзі весь лівий бік з одним оком і частиною авреолі старого апокрифічного євангеліста й подав Жоржеті другу половину святого з цілою його шкурою. Жоржета взяла святого й мовила: Ляля.
— А мені? — скрикнув Товстий Ален.
Перша вирвана сторінка, як перше пролиття крови. Далі йде вже різанина. Рене-Жан перегорнув сторінку;
295
