— Тасі, — сказала Жоржета.
І всі троє дивилися на ластівок.
Потім улетіла бджола.
Ніщо не схоже так на душу, як бджола. Вона літає від квітки до квітки, як душа від зірки до зірки, і приносить мед, як душа світло.
Ця бджола влетіла з великим шумом, вона голосно бреніла, ніби кажучи: Я прийшла, я тільки що бачила троянди, тепер я хочу побачити дітей. Ну, що тут робиться?
Бджола, то господиня й тому вона бурчить співаючи.
Поки бджола була тут, троє малят не відвертали від неї очей.
Бджола обдивишся всю бібліотеку, винишпорила всі закутки, літаючи з таким виглядом, ніби вона була в себе вдома, в улику, і, блукаючи від шафи до шафи, ця крилата й мелодійна гостя, роздивлялася крізь скла на заголовки книжок, наче розумілася на тому.
Закінчивши свої одвідини, вона полетіла.
— Вона полетіла додому, — сказав Рене-Жан.
— То звірина, — сказав Товстий Ален.
— Ні, — заперечив Рене-Жан, — то мушка.
— Муся, — сказала Жоржета.
Потім Товстий Ален знайшов на землі мотузочку, що мала на одному кінці вузлика, взяв двома пальцями кінець її, супротивний вузликові й почав крутити її, з глибокою увагою спостерігаючи, як вона крутиться.
А тимчасом Жоржета знову почала рачкувати й, лазячи примхливо туди й сюди по підлозі, надибала старовинного фотеля, на ньому міль з'їла покриття, так, що волосінь почала вилазити крізь численні дірки. Жоржета спинилася коло цього фотеля, почала пальчиками поширювати дірки й зосереджено витягати з них волосінь.
Раптом вона зняла пальчика вгору, то значило: Слухайте.
Обидва брати повернули голови.
290
