Товстий Ален сказав:
— Кусається.
— Не роби йому вави, — сказав Рене-Жан.
І обидва почали роздивлятися на ту мандрівницю.
Тимчасом Жоржета доїла свою юшку; поглядом вона шукала братів. Рене-Жан і Товстий Ален сиділи присівши в амбразурі одного вікна, поважно схилившись над стоногою; вони стикались лобами й змішували своє волосся; вони затаювали дух, захоплені, і роздивлялися тваринку, що зупинилася й не ворушилася, не дуже то задоволена з такого замилування.
Жоржета, побачивши, що її брати щось роздивляються, захотіла довідатися, що то таке. Було не легко добратися до них, однак вона відважилась на теє; на шляху були всякі перепони; долі лежали всілякі речі, перекинені табуретки, купи вже списаного паперу, короби до пакування без гвіздків і порожні скрині, якісь купи, навкруги них треба було обходити, цілий архіпелаг підводних скель; і все ж таки Жоржета зважилася. Вона почала з того, що вилізла з своєї колиски, — перша робота; потім вона рушила межі підводні скелі, звивалася у вузеньких місцях, штовхнула одну табуретку, пролізла поміж двох скринь, перелізла через пачку паперів, видряпавшись з одного боку і скотившися з другого, показуючи безтурботно своє бідне, маленьке, голе тільце, й досягла нарешті того, що моряк назвав би чистим морем, просто кажучи, досить широкого простору на підлозі, що не був нічим загорожений і де вже не було ніяких небезпек; тоді вона пустилася вперед, перейшла цей простір, всю залю впоперек, рачкуючи швидко, як кіцька, підійшла до вікна, але тут зустріла страшну перешкоду; велика драбина, що лежала вздовж стіни, досягала до того вікна, а її кінець захоплював куток амбразури; це утворювало ніби мис поміж Жоржетою та її братами; вона спинилася й міркувала; хутко її внутрішній монолог закінчився й вона зважилася; вона ухопилася рішучо своїми рожевими паль-
288
