Зненацька залунав знизу, з боку лісу, голос рога, як у сурми, гордовитий та суворий. На цей голос рога відповів з вежі голос сурми.
Цього разу ріг кликав, а сурма відповідала.
Вдруге залунав голос рога й вдруге відповіла сурма.
Потім з-під лісу залунав голос далекий, але розбірний, він вигукував виразно:
— Розбійники! от наша вимога! як що ви не здастеся на нашу волю до заходу сонця, — ми атакуємо вас.
Голос, подібний до рикання, відповів з вежі:
— Атакуйте.
Голос знизу сказав:
— Гарматний постріл буде зроблено, як останнє попередження, за пів години перед наступом.
Голос з високости знов проказав:
— Атакуйте.
Ці голоси не досягали до дітей, але голоси рога й сурми розносилися вище й далі, й Жоржета вже за першим звуком рога витягла шийку й перестала їсти; почувши сурму, вона поклала свою ложку в мисочку; за другим згуком рога вона підняла вгору маленького пальчика на правій руці і, спускаючи й здіймаючи його по черзі, зазначала такт рога, що його продовжив другий згук сурми; коли сурма й ріг замовкли, вона залишилася замислена, з пальчиком у повітрі й сказала тихенько:
— Музіка.
Гадаємо, що вона хотіла сказати «музика».
Двоє старших, Рене-Жан і Товстий Ален, не звернули уваги на сурму й ріг; вони були глухі до всього, бо саме в цю мить бібліотечною підлогою лізла стонога.
Товстий Ален помітив її й скрикнув:
— Звір.
Рене-Жан прибіг до нього.
287
