тендітна істота, нічого не знаючи, ні над чим не роздумуючи, нічого не розуміючи, ніжно поринала в мріях, відчуваючи себе в безпечності серед тієї природи, серед тих чесних дерев, тої щирої зелени, тих полів чистих і мирних, серед тих звуків гнізд, джерел, комах, листя, що над ними сяяла величезна безневинність сонця.
Після Жоржети прокинувся Рене-Жан, старший, «великий», що мав уже чотири роки. Він став на ніжки, мужньо переступив через край своєї колиски, побачив свою мисочку, не здивувався, сів на землі й почав їсти юшку.
Жоржетине щебетання не могло розбудити товстого Алена, але почувши, що цокає ложка в мисочці, він повернувся миттю й розплющив очі. Товстому Аленові було три роки. Він побачив свою мисочку, простяг руку, взяв її, і, не злазячи з ліжка, з мисочкою на колінах, з ложкою в кулаці, зробив так само, як Рене-Жан, почав їсти.
Жоржета не слухала їх і хвилювання її голосу ніби бреніло відповідно до колихання мрії. Її великі відкриті очі дивилися в гору й були чудові. Хоч-би яка стеля, або склепіння були над головою в дитини, в її очах завжди відбивається небо.
Коли Рене-Жан все з'їв, він пошкрябав ложкою дно в мисочці, зідхнув і мовив поважно:
— Я з'їв свою юшку.
Ці слова відірвали Жоржету від її мрії.
— Юку, — сказала вона.
І, бачучи, що Рене-Жан уже з'їв, а Товстий Ален ще їсть, вона взяла мисочку, що стояла коло неї, й почала їсти, підносячи свою ложку частіше до вуха, ніж до рота.
Від часу до часу вона відступалася від цивілізації та їла пальцями.
Товстий Ален, як і його брат, вишкрябавши дно в мисочці, прилучився до брата й почав бігати за ним.
286
