Та й нащо? Все одно, гармата знов би відкрила його.
Вони прибили до стінки залізну супору, вставили до неї смолоскипа, й він освітлював всю приземну залю.
Тепер, як же там боронитися?
Замурувати дірку було легко, але то була марна праця. Краще було збудувати ретраншемент кутком, цеб то таку барикаду, що дає змогу звертати вогонь на обложників і, залишаючи вилом відкритим знадвору, закриває його з середини. Матеріялу їм не бракувало; вони збудували барикаду з відтулками, щоб вистромлювати крізь них дула з рушниць. Куток барикади спирався на центральний стовп, а два крила торкалися стін з обох боків. Зробивши цеє, поклали в придатних місцях фугаси.
Маркіз давав розпорядок у всьому. Привідця, орудар, керівник і господар, страшна душа всього!
Лантенак був з тієї породи військових людей вісімнадцятого віку, що й у вісімдесят років рятували міста. Він був схожий на того графа д'Альберґа, що, бувши сливе столітнім, прогнав з Риги польського короля.
— Мужність, друзі! — казав маркіз. — На початку цього століття, 1713 року, в Бендерах Карл XII, запертий в одному домі, тримався з трьома сотнями шведів проти десяти тисяч турків.
Зробили барикади в двох нижніх поверхах, укріпили кімнати, поробили зубці в нішах, двері підперли балками, вбиваючи їх довбнею; мусіли лише залишити вільними спіральні сходи, що єднали всі поверхи, бо треба було мати змогу ходити ними, а загородити їх для обложників — то загородити їх і для обложенців. Оборона завжди має якесь слабке місце.
Маркіз, невтомний, дужий, як молодий чоловік, давав приклад, підіймаючи балки, носячи каміння; він докладав рук до праці, командував, допомагав, братався, жартував з своїм жорстоким кланом, залишаючись,
280
