Сторінка:Гюго В. Дев'яносто третій рік (1928).djvu/263

Ця сторінка вичитана
 
XIII.
 
Що робить маркіз.
 

Тимчасом, як зокола все готувалося до нападу, в середині все готувалося до оборони.

Є деяка аналогія між вежею й бочкою; вибух міни пробиває иноді вежу, як удар пробойця бочку, в стіні робиться така ж дірка, як і в бочці. Це трапилось і з Тург.

Могутній удар пробойця, що зробили два чи три центнери пороху, пробив наскрізь грубезну стіну. Та дірка йшла від підніжжя вежі, проходила крізь стіну в тому місці, де вона найгрубша й кінчалася нефоремною аркадою в приземній залі фортеці. Щоб зробити цю дірку зручнішою для нападу, обложники поширили її зокола гарматними пострілами.

В приземнім приміщенні, де кінчався той вилом, була велика кругла зовсім порожня заля з центральним стовпом, що підтримував ключ склепіння. Та заля, найбільша в усій вежі, мала не менш, як сорок футів у діяметрі. Кожен поверх вежі то була така сама кімната, тільки вужча, з нішами в амбразурах стрільниць. Приземна заля не мала ні стрільниць, ні продуховин, ні віконечок; як-раз стільки світла й повітря, як у могилі.

У цій залі були двері до темниці, зроблені більш із заліза, ніж з дерева. Другі двері відчинялися на сходи, що провадили до горішніх покоїв. Ці сходи було зроблено в середині мурів.

Ото в цю приземну залю мали надію дістатися обложники крізь вилом, що вони зробили. Взявши ту залю, вони повинні були брати вежу.

В цій долішній залі не можна було дихати. Ніхто не міг пробути там двадцять чотири години і не задушитися. Тепер, завдяки виломові в стіні, там можна було жити.

Через те обложенці не закривали вилому.

 

279