Сторінка:Гюго В. Дев'яносто третій рік (1928).djvu/261

Ця сторінка вичитана

ред тим вузеньким простором, що лишався йому вільним. Його хода була проста, але його стежка була вузька.

Врешті, людина певна, тверда в командуванні, точна у виконуванні.

Ґовен жваво вдався до Ґешана.

— Ґешане, драбину.

— Командире, в нас нема драбини.

— Треба добути.

— Для наступу?

— Ні. Для рятунку.

Ґешан подумав і відповів:

— Розумію. Але для того, що ви хочете, треба дуже високої драбини.

— Принаймні на три поверхи.

— Так, командире, приблизно таку.

— Навіть треба ще вищу, бо треба бути певним успіху.

— Безперечно.

— Як же це ви не маєте драбини?

— Командире, ви не вважали за доцільне атакувати Тургу з боку височини, а задовольнились блокадою з цього боку; ви зважили атакувати не міст, а вежу. Тому всю увагу було скеровано на міну, а від нападу відмовилися. Через те в нас і нема драбин.

— Звеліть зробити негайно.

— Але ж не можна зробити в мить драбину на три поверхи.

— Кажіть з'єднати декілька коротких.

— Але ж треба їх мати.

— Знайдіть.

— Неможливо знайти. Селяни всюди нищать драбини, так само як вони розбирають вози й рубають мости.

— То правда, вони хочуть паралізувати республіку.

— Вони хочуть, щоб ми не могли нічого везти, ні перейти річки, ні вилізти на стіну.

 

277