до минулого, другий до майбутнього, але обидва однаково трагічні. Лантенак був першим з цих профілів, Сімурден — другим; лише гіркий Лантенаків усміх вкривала нічна тінь. А на фатальному Сімурденовому чолі був відблиск світанку.
Тимчасом обложена Тург мала відрочення.
Завдяки Ґовеновому втручанню, як ми бачили, погоджено щось ніби замирення на двадцять чотири години.
Іманус, зрештою, був добре повідомлений і, в наслідку Сімурденових реквізицій Ґовен мав тепер під своїм керуванням чотири тисячі з половиною чоловіка, почасти національної гвардії, почасти лінійного війська; з цим військом він і оточив Лантенака в Турзі; крім того, він міг націлити на фортецю дванадцять гармат, шість з боку вежі, внизу, на узліссі, й шість — з боку мосту, вгорі, на височині. Він підклав міну, що проломила підніжжя вежі.
Отже, як пройде двадцять чотири години відрочення, боротьба мала знову початися в таких умовах:
На височині і в лісі — було чотири тисячі п'ятьсот.
У вежі — дев'ятнадцять.
Ймення цих дев'ятнадцяти історія може знайти в оголошеннях про тих, кого було визнано по-за межами закону. Може ми їх зустрінемо.
Щоб командувати цими чотирма з половиною тисячами людей, що становили сливе цілу армію, Сімурден хтів, щоб Ґовен дозволив призначити себе генералом, але Ґовен одмовився, сказавши: «Коли Лантенака буде взято, тоді побачимо. Поки що я нічого не заслужив».
То був республіканський звичай, щоб начальник великого війська мав низький ранг. Пізніше Бонапарт був одночасно начальником артилерійського ескадрону й головним генералом італійської армії.
Ґовенівська вежа мала дивну долю: Ґовен атакував її, Ґовен обороняв. Через те була деяка стриманість в атаці, але не в обороні, бо пан Лантенак був з тих, що нічого не жаліють; окрім того він найбільше
274
