XVIII віку. Замісць того, щоб наслідувати своїх предків, вони намагалися мавпувати Версаль.
Навпроти башти, з західнього боку, була височина, досить висока, що спускалася до рівнини; та височина майже торкалася вежі, відділена від неї лише глибоким ровом, де протікав струмок, що вливався в Куєнон. Міст, що єднав фортецю з височиною, був поставлений високо на стовпах, і на ньому збудували, як в Шенонсо, будинок в стилі Мансара, більше придатний до житла, ніж вежа. Але життя було ще дуже суворе; сеньйори затримували звичку жити в кімнатах, подібних до в'язниць, у вежі. В мостовому будинку, подібному до невеликого замку, зробили довгий хідник, ним входили і його називали залею сторожі: вище над цією залею, що була ніби антресолями, зробили бібліотеку, а над бібліотекою — горище. Довгі вікна з маленькими шибками з богемського скла, пілястри між вікнами, медальйони, виліплені на стінах; три поверхи; внизу — келепи й мушкети; посередині — книжки; на горі — мішки з вівсом; все те було трохи дике й дуже аристократичне.
Вежа поруч — була сувора.
Вона панувала над цим кокетним будинком усією своєю високою, похмурою постатею. З її платформи можна було розгромити міст.
Дві ті будови, одна — шерстка, друга гладенька — були зовсім протилежні одна одній. Два стилі зовсім не були в згоді; хоч два півкола, здається, й повинні бути подібні, але романська дуга цілком не схожа на класичний архівольт. Та башта, гідна лісів, була чудною сусідкою для цього мосту, гідного Версалю. Уявіть собі Алена-Кучеряву Бороду під руку з Людовиком XIV. Поєднання жахало. З двох величностей змішаних виходило щось дике.
З погляду військового, ще раз зазначуємо, міст майже зраджував вежу. Він її прикрашав і разом обеззброював; вигравши на красі, вона загубила на силі. Міст ставив її в рівень з височиною. Як і раніш, непри-
263
