вони вибили в ньому глибокі колії. Ще й тепер можна бачити у Віяндані таку кімнату.
Під цією кімнатою була друга. То була справжня темниця. Туди не входилося дверима, а діркою. В'язня голого спускали, зачепивши під пахи шнурком, у нижню кімнату крізь продуховину, зроблену серед плит у підлозі горішньої кімнати. Коли він уперто жив, йому кидали їжу крізь ту дірку. Ще й тепер є така дірка в Бульйоні.
Крізь ту дірку проходив вітер. Спідня кімната, видовбана під приземною залею, була швидче колодязь, ніж кімната. Вона доходила до води, і її сповняло льодове повітря. Той вітер, що вбивав нижнього в'язня, підтримував життя горішнього в'язня. Завдяки йому в темниці можна було дихати. Горішній в'язень, сидячи в темряві під своїм склепінням, мав повітря лише крізь ту дірку. Зрештою, хто туди входив, або хто туди падав, звідти не виходив. В'язень сам повинен був стерегтися в темряві. Один необережний крок міг з в'язня горішньої кімнати зробити в'язня спідньої. То вже його діло. Коли він тримався за життя, та дірка була для нього небезпекою; коли ж життя йому обридало, то була його надія. Горішній поверх був темниця, спідній — могила. Шари, як у тодішньому суспільстві.
Це було те, що наші предки називали ямою. Слово це для нас не має вже ваги, бо сама річ зникла. Завдяки революції ми слухаємо байдужо такі слова.
З надвірнього боку, над виломом, що сорок років тому був єдиним входом до вежі, видко було амбразуру, ширшу, ніж инші стрільниці, з неї звисали залізні ґрати, погнуті й поламані.
До цієї вежі, з боку, протилежного од вилому, прилучався камінний міст з трьома арками, мало пошкод-
261
