йшов кривульчастий канал, кращий від простого; руйнація, що сталася од вибуху, відкрила в розірваному камінні, порохову кишку з діяметром у куряче яйце. Вибух зробив у стіні глибоку рану, крізь неї, мабуть, обложники могли увійти. Безперечно, ця вежа витримувала в різні часи справжні правильні облоги; її подзьобала картеча; та картеча була різних часів; кожне ядро залишає свій особливий слід — і всі вони залишили на тій вежі свої шрами, починаючи від кам'яних ядер XIV віку й до залізних XVIII-го.
Крізь вилом можна було увійти в ту частину, що була при землі. Навпроти вилому в мурі вежі відчинялися дверцята до підземної печери, витесаної в скелі; та печера йшла підмурівком вежі аж під приземну залю.
Цю печеру, на три чверти засипану грузом, вичищено 1835 року; подбав про це Огюст Ле Прево, Бернайський антикварій.
Та печера то була підземна темниця. Кожна вежа мала свою темницю. Вона, як і багато карних льохів тих часів, мала два поверхи. В першому поверсі, куди входили крізь дверцята, була під склепінням кімната, досить велика, на одному рівні з приземною залею. На стіні цієї кімнати видко було дві сторчові рівнобіжні борозни, що тяглися від одного муру до другого, проходячи склепінням, де вони були дуже глибокі й робили вражіння колій. Це й справді були колії, що їх вибили два колеса. Колись, за феодальних часів, у цій кімнаті четвертували способом, що робив менше гуку, ніж чотири коні. Там містилося два дужих колеса, таких великих, що вони торкалися стін і склепіння. До кожного з цих коліс прив'язували руку й ногу в'язня, потім крутили колеса, в різні боки й людину розривало. Обертати ці колеса було тяжко й раз-у-раз торкаючись каменю,
260
