Сторінка:Гюго В. Дев'яносто третій рік (1928).djvu/241

Ця сторінка вичитана

Перехожі підводили голову.

— Два хлопчики й дівчинка, — казала вона.

І провадила далі:

— Рене-Жан, Ален, Жоржета? Ви не бачили їх? Старший має 4 з половиною роки, маленька — 20 місяців.

І вона додавала:

— Чи не знаєте ви, де вони? В мене їх забрали.

На неї тільки дивилися.

Бачивши, що її не розуміють, вона казала:

— Вони-ж мої. Тому я їх шукаю.

Люди йшли своєю дорогою. Тоді вона спинялася й не говорила більше нічого, а розривала собі груди нігтями.

Одного дня, проте, якийсь селянин вислухав її. Він почав міркувати.

— Почекайте, — сказав він. — Троє дітей?

— Так.

— Два хлопчики?..

— І одна дівчинка.

— То ви їх шукаєте?

— Так.

— Я чув, як говорили про одного пана, що він забрав трьох маленьких дітей, і що вони з ним.

— Де цей чоловік? — покликнула вона. — Де вони?

Селянин відповів:

— Ідіть у Тург.

— Там я знайду моїх дітей?

— Може й знайдете.

— Як ви кажете?..

— Тург.

— Що то таке, Тург?

— То таке місце.

— Чи то село, чи замок, чи ферма?

— Я ніколи там не був.

— Це далеко?

— Не близько.

 

257