вік, бо воно здавалося одразу старе й молоде; старий був з тих людей, що повні віку й повні сили, що мають сиве волосся на голові й блискавку в погляді; сорок років, як на силу, й вісімдесят, як на поважність. В ту хвилину, як він зіходив на корвет, його морський плащ напіврозкрився й можна було зобачити, що на ньому під тим плащем були широкі штани — шаравари, чоботи й куцина з козячої шкури, зверху вишита шовком, а спіднизу з кудлатою й закустраною вовною: ціле вбрання бретонського селянина. Ця стародавня бретонська куцина відбувала подвійно, бо її надягали і в свято й при роботі, вивертаючи й обертаючи до охоти або волохатим, або вишитим боком наверх; цілий тиждень — звіряча шкура, в неділю — урочисте вбрання. Немов для того, щоб ще більше бути правдоподібною, як того хотіли, селянська одежа на тому старому була попротирана на колінах і ліктях і здавалося, що її довго ношено; а морський плащ з грубої матерії був подібний до рибальського лахміття. Старий мав на голові тогочасну шапку, високу та з широкими крисами; зі спущеними крисами вона мала сільський вигляд, а з крисами підіп'ятими на боці петелькою з кокардою, мала військовий вигляд. Старий носив ту шапку, спустивши криси по-мужицьки, без петельки й кокарди.
Лорд Балкарес, губернатор на острові, й принц де Ля Тур-д'Овернь самі особисто припровадили старого й влаштували на кораблі. Таємний принців агент Желямбр, колишній тілохранитель пана графа д'Артуа, сам доглядав, як улаштовували для старого каюту, його дбайливість і повага були такі великі, що він власноручно, — дарма, що дуже панського роду, — ніс за старим його валізку. Лишаючи старого, щоб повернутися на беріг, пан де Желямбр низько вклонився тому мужикові; лорд Балкарес йому сказав: — Щасти, боже, генерале. — А принц де Ля Тур-д'Овернь йому сказав: — До побачення, кузене.
Матроси в коротких розмовах, що мають між со-
40
