Він зупинився, далі знов почав:
— А втім, учителю, ви помиляєтесь, я не обвинувачую нікого. На мою думку, нема відповідальних. Нема ні невинних, ні винних. Людовик XVI — це баран, кинений по-між левів. Він хоче втекти, хоче врятуватися, намагається оборонятися; він вкусив би, коли б міг. Але не всякий може бути левом, хто того хоче. Слабкість волі у нього вважають за злочин. Цей баран у гніві показує зуби. Зрадник! кажуть леви. І з'їдають його. Скінчивши теє, вони починають битися між собою.
— Баран — тварина.
— А леви, що вони таке?
Ті слова примусили Сімурдена подумати. Він підвів голову й сказав:
— Ті леви, то — свідомість, то — ідеї, то — принципи.
— Вони викликають жах.
— Колись революція буде виправданням терору.
— Глядіть, щоб колись терор не зробився ганьбою революції.
І Ґовен провадив далі:
— Воля, рівність, братерство — це догми миру й гармонії. Для чого їм надавати страшного вигляду? Чого ми хочемо? Завоювати народи для всесвітньої республіки. Ну, так не будемо ж їх лякати. Народи не більше можна притягти страховищами, ніж птахів. Із зла не вийде добра. Не варто перекидати трона, щоб залишити ешафот. Смерть королям, життя націям. Скиньмо корони, збережім голови. Революція — це добра згода, а не жах. Добрим ідеям погано служать немилосердні люди. Амністія — для мене це найчарівніше слово людської мови. Я не хочу проливати крови инакше, як тільки наражаючися своєю. Врешті, я вмію лише воювати, я тільки салдат. Але, коли не можна прощати, не варт і перемагати. Будьмо підчас бою ворогами наших ворогів, а після перемоги — їхніми братами.
— Стережись, — сказав знову Сімурден. — Ґовене, для мене ти більше, ніж син, стережись.
255
