— Чому в Кайлетері д'Астільє, коли ти побачив, що твої салдати хочуть вбити вандейця Жозефа Безьє, що плазував, поранений, ти гукнув: «Ідіть вперед! Це моя справа!» і стрельнув у повітря?
— Тому, що не можна вбивати людину, що лежить на землі.
— Ти не повинен був цього робити! Тепер обидва — отамани банд. Жозеф Безьє, це Вус, а Жан Третон, це Срібна Нога. Врятувавши цих двох людей, ти дав республіці двох ворогів.
— Звичайно, я хотів дати їй друзів, а не ворогів.
— Чому після твоєї Ландеанської перемоги, ти не розстріляв 300 полонених селян?
— Тому, що Боншан помилував республіканських полонених, і я хотів, щоб сказали, що республіка також помилувала роялістських полонених.
— Але в такому разі, коли ти візьмеш Лантенака, ти помилуєш його?
— Ні.
— Чому? Ти-ж помилував 300 селян.
— Селяни несвідомі, а Лантенак знає, що він робить.
— Але-ж Лантенак твій родич.
— Франція ще рідніша.
— Лантенак старий.
— Лантенак чужинець. Все одно, якого він віку. Лантенак закликає англійців. Лантенак — це навала чужинців. Лантенак — ворог отчизни. Боротьба між нами може скінчитися лише смертю або його, або моєю.
— Ґовене, пам'ятай ці слова.
— Я так сказав.
Якийсь час вони мовчали, дивлячись один на одного.
Ґовен почав знову:
— Цей 93 рік, це буде кривава дата.
— Стережись! — покликнув Сімурден. — Бувають страшні обов'язки. Не обвинувачуй того, кого не
253
