й притулився до одного з стовпів великої вулиці. Його тільки що поранено, але, не зважаючи на те, він все тримав у руках свою шаблю й пістоля.
Ґовен наблизився до нього.
— Здавайся, — промовив він.
Чоловік пильно подивився на нього. Кров з рани стікала під одежою, утворюючи калюжу коло його ніг.
— Ти мій бранець, — почав Ґовен.
Чоловік все мовчав.
— Як ти звешся?
Чоловік одповів:
— Я звуся «Танок у затінку».
— Ти відважний, — сказав Ґовен, простягаючи йому руку.
Чоловік відповів:
— Хай живе король!
І зібравши всю свою силу, він підняв обидві руки разом і одночасно вистрелив з пістоля в серце Ґовенові й ударив його шаблею по голові.
Він зробив це швидко, як тигр; але хтось инший був ще проворніший за нього. То був вершник, що допіру прибув і залишався тут уже скілька хвилин, не звернувши на себе нічієї уваги. Побачивши, що вандеєць підняв пістоля й шаблю, він кинувся по-між ним і Ґовеном. Як би не він, Ґовен впав би мертвий. У коня влучив постріл, а в самого вершника удар шаблі, й обидва вони впали. Все це сталося в одну мить.
Вандеєць теж упав на брук.
Удар шаблі влучив вершникові саме в обличчя; він лежав на землі, непритомний. Кінь був мертвий.
Ґовен наблизився.
— Хто це такий? — спитав він.
Він розглядав його. Кров заливала пораненого й на його обличчі була ніби червона маска. Не можна було нічого розібрати. Видко було сиве волосся.
239
