дірки в решеті, просіялася в поля й зникла з швидкістю хмар, захоплених ураганом.
Хто втікав до Шатонефу, хто до Плерге, а хто до Антрену.
Маркіз де Лантенак бачив те втікання. Він заклепав своєю власною рукою гармати, тоді пішов, останній, помалу й спокійно, говорячи до себе:
— Ні, таки на мужиків не можна покладатись. Нам треба англійців.
Перемога була цілковита.
Ґовен обернувся до салдатів батальйону Червоної Шапки й сказав:
— Вас дванадцять, але ви варті тисячі.
Командирова хвала, — за тих часів, то був почесний хрест.
Ґешан, що Ґовен послав його за місто, переслідував утікачів і багато захопив у полон.
Запалили смолоскипи й обшукали місто. Всі, хто не міг втекти, здалися. Велику вулицю освітили великими каганцям. Вона була вкрита мертвими й пораненими. Кінець бою завжди доводиться виривати; декілька груп в одчаї ще опиралися; іх оточили й вони склали зброю.
Серед скаженої колотнечі відступу Ґовен помітив якогось безстрашного чоловіка, ніби фавна спритного й дужого, що допомогав утікати иншим, а сам не тікав. Цей селянин уміло орудував своїм карабіном, і стріляючи, і нещадно б'ючи прикладом, так що нарешті поломав його; тепер він мав лише пістоля в одній руці й шаблю в другій. Ніхто не зважався наблизитися до нього. Раптом Ґовен побачив, що він похитнувся
238
