цій 5 тисяч. Зробити наступ — неможливо, чекати — небезпечно. Треба було врешті на щось зважитись. Але на що?
Ґовен був з цієї країни, він добре знав місто; він знав, що до старого ринку, де скупчились вандейці, прилучався лабіринт з вуличок, вузеньких і покручених.
Він обернувся до свого лейтенанта. То був хоробрий капітан Ґешан, він пізніше прославився тим, що очистив Консизький ліс, де народився Жан Шуан, і, загородивши шосе на Шенський став, не допустив взяти Бургнефу.
— Гешане, — сказав Ґовен, — я передаю вам командування. Підтримуйте яко мога більший вогонь. Пробийте барикаду гарматами. Скупчіть на собі увагу цих мужиків.
— Розумію, — сказав Ґешан.
— Зберіть увесь загін і з набитими рушницями тримайте його напоготові до атаки.
Він додав кілька слів на вухо Ґешанові.
— Добре, — відповів той.
Ґовен провадив далі:
— Чи всі наші барабанники напоготові?
— Так.
— У нас їх дев'ять. Залишіть собі двох дайте мені сім.
Сім барабанників мовчки вишикувалися перед Ґовеном.
Тоді Ґовен гукнув:
— До мене батальйоне Червоної Шапки.
12 чоловіка, між ними один сержант, виступили наперед.
— Я викликаю весь батальйон, — промовив Ґовен.
— Він тут, — одповів сержант.
— Але вас дванадцять!
— Нас залишилося дванадцять.
— Гаразд, — сказав Ґовен.
Той сержант був добрий суворий вояка Радуб, той
235
