Сторінка:Гюго В. Дев'яносто третій рік (1928).djvu/218

Ця сторінка вичитана

— Монсеньйоре, я направив до Фужеру найбільшу, по змозі, частину обозу, жінок, все потрібне. Що зробити з трьома маленькими бранцями?

— А, тії діти?

— Так.

— Вони в нас у заставі. Відпровадьте їх до Тургу.

Сказавши теє, маркіз пішов до барикади. З прибуттям начальника все змінилося. Барикаду не було пристосовано для артилерії. Там було місце лише для двох гармат. Маркіз звелів поставити дві 16-фунтові, для них зробили амбразури. Нахилившися над однією гарматою й оглядаючи ворожу батарею, крізь амбразуру, він помітив Ґовена.

— Це він! — крикнув.

Тоді він сам взяв віхоть, вичистив, набив гармату й націлився.

Три рази він стрельнув у Ґовена й не влучив. За третім разом збив лише з нього капелюха.

— Незграба! — пробурмотів Лантенак. — Трохи нижче і попав би у голову.

Зненацька смолоскип згас і перед ним була темрява.

— Хай так! — сказав він.

І крикнув до гармашів селян:

— Картеча!

Ґовен з свого боку не менш турбувався за свою справу. Становище гіршало. Починалася нова фаза бою. Барикада почала обстрілювати його з гармат. Хто знає, чи не перейде вона від оборони до наступу? Відкинувши мертвих і втікачів, перед ним все-ж було принаймні 5 тисяч чоловіка, а в нього залишилося лише 1200 душ. Що буде з республіканцями, коли ворог побачить їхнє невелике число? Ролі зміняться. Досі вони нападали, тепер нападуть на них. Хай лише барикади зроблять вилазку й все може загинути.

Що робити? Не можна було й думати про те, щоб атакувати барикаду з фронту. Взяти її приступом — це була химера. 1200 чоловіка не зможуть збити з пози-

234