зують змії — спіраллю. Він починав з героїзму, щоб скінчити убивством. Неможливо було зрозуміти звідки випливали його вчинки, иноді велично потворні. Він був здатний до найжахливіших несподіванок. Це була якась епічна лютість.
Звідси походить це виродкове прозвище — Іманус.
Маркіз де Лантенак мав довір'я до його жорстокости.
Лютість — в цьому, справді, Іманус відзначився, а в стратегії та в тактиці він стояв не дуже високо і, можливо, маркіз помилився, зробивши його своїм замісником. Проте, він залишив Імануса замісць себе, наказавши йому дбати про все.
Ґуж-ле Брюан, більше вояка, ніж стратег, був здатний більше на те, щоб перерізати цілий клан, ніж охороняти місто. Однак він порозставляв варту.
Над вечір, коли маркіз де Лантенак, оглянувши місце для батареї, вертався в Доль, раптом він почув гармату. Він подивився. Червоний дим здіймався з великої вулиці. Несподіваний напад, атака; в місті бились.
Його не легко було здивувати, проте він був вражений. Цього він не сподівався. Хто це міг бути? Звичайно, те не Ґовен. Хіба можна атакувати, маючи одного проти чотирьох? Невже це Лешель? Але-ж який швидкий перехід! Хто-ж врешті? Лешель — неймовірно, Ґовен — неможливо.
Лантенак погнав коня; дорогою він зустрів мешканців міста — втікачів, вони були, як божевільні, від жаху й на його запитання кричали лише:«Сині, сині!»
Коли він прибув до міста становище було погане.
От що трапилося.
Прибувши в Доль, селяни, як ми бачили, розпорошилися по місту, роблячи кожний, що хто хтів, як це буває, коли «слухаються з приязні», як казали ван-
230
