25-тисячний загін в Круа-Батайльських ландах, за що заплатив своїм життям, наклавши на себе руки.
Отже, Лантенак вважав себе в цілковитій безпеці. Його вступ до Долю був раптовий і жорстокий. Маркіз де Лантенак взагалі мав славу людини жорстокої; всім було відомо, що він немилосердний. Тому ніхто й не гадав опиратися. Перелякані мешканці забарикадувалися в своїх будинках. Шість тисяч вандейців безладно розташувалися у місті, майже як на ярмарковому майдані, без фур'єрів, без квартир, табором, аби-як, готуючи собі їжу під чистим небом, розпорошуючись по церквах, кидаючи рушниці для рожанців. Лантенак з деякими артилерійськими офіцерами негайно пішов на розвідки на Дольську гору, залишивши своїм замісником Гуж-ле-Брюана, що він його назвав бойовим сержантом.
Цей Ґуж-ле Брюан залишив по собі слід у історії. Він мав два прозвиська: Бріз-Бле (згубник синіх) за страшні вбивства патріотів, і друге — Іманус, через те, що в ньому було щось невимовно страшне. Слово Іманус, що походить від «immanis», є стародавнє нижнє-нормандське слово, що означає нелюдську гидоту, надприродний жах, демона, сатира, людоїда. В одному стародавньому манускрипті сказано: «d'mes daeux iers j'vis l'imânus». Старі діди з «Гаю» не знають вже тепер хто такий Гуж-ле-Брюан, ні що значить Бріз-Бле. Але якось невиразно вони все ж знають Імануса. З його ім'ям звязані місцеві легенди. Про Імануса ще говорять в Треморелі і в Плюмога, двох селах, де Ґуж-ле-Брюан залишив слід своєї залізної ноги. У Вандеї, инші були дикуни, Ґуж-ле-Брюан був варвар. Він був, ніби якийсь кацик, татуйований хрестами й квітками з лілей; на обличчі його відбивалась мерзотна й майже надприродня душа, несхожа на людську душу. Він був пекельно-хоробрий в бою, лютий — після бою. В серці його якимись дивними покрученими шляхами з'єднувались здатність до відданости й люта жорстокість. Чи мислив він? Певне, але так, як пла-
229
