і є чутка, що він пішов на Доль. Коли він візьме Доль і поставить на Дольській горі батарею, бо він має гармати, от і шмат берега, де англійці можуть пристати, і тоді все пропало. Не можна було губити ні хвилинки, і тому Ґовен, що має добру голову, не радився ні з ким, не прохав і не чекав наказу, а засурмив, щоб кульбачили коні, взяв свою артилерію, зібрав своє військо, витяг шаблю й, коли Лантенак кинувся на Доль, Ґовен кинувся на Лантенака. І от тепер в Долі ці два бретонські лоби мають стукнутися. Це буде добрий удар! Вони там тепер.
— Скільки часу треба, щоб доїхати до Долю?
— Для війська, що має підводи, принаймні три години; але вони вже там.
Мандрівник прислухався й сказав:
— Справді, мені здається, що я чую гармати.
Хазяїн корчми прислухався:
— Так, громадянине. І постріли з рушниць. Ніби рвуть полотно. Ви мусите перебути ніч тута. Не дуже то добре потрапити туди.
— Я не можу зупинятися. Я мушу їхати далі.
— Цього не варто робити. Я не знаю ваших справ, але ви на лихо граєте і, принаймні, коли не йдеться про найдорожче для вас на світі…
— Якраз саме про це і йдеться, — відповів вершник.
— Про вашого сина, наприклад…
— Майже так, — сказав вершник.
Корчмар відвів голову й сказав до себе:
— Проте, цей громадянин мені здається священиком.
І далі, поміркувавши:
— Але ж і священик може мати дітей.
— Загнуздайте мого коня, — сказав мандрівник. — Скільки я вам винен?
І він заплатив.
Корчмар поставив коритце й відро коло стіни й повернувся до мандрівника.
223