— Один молодий, другий старий. Це внук у-других, що б'ється проти діда. Дід — рояліст, внук — патріот. Дід командує білими, а внук синіми. Це війна без милосердя, війна на смерть.
— На смерть?
— Так, громадянине. Та ось послухайте, які чемності кидають вони один одному. Осьдечки одно таке оголошення, що старий якось добирає способу розклеювати всюди, на всіх будинках і на всіх деревах, і що він наліпив навіть на моїх дверях.
Корчмар наблизив свого лихтаря до чотирикутнього аркушу паперу, наклеєного на одній половині його дверей. Оголошення було надруковано дуже великими літерами і вершник міг прочитати з коня:
«Маркіз де Лантенак має за честь повідомити свого внука, пана Ґовена, що коли панові маркізові пощастить його піймати, то він звелить простісінько розстріляти пана віконта».
— А ось і відповідь, — промовив далі корчмар.
Він повернувся й освітив своїм лихтарем друге оголошення, наклеєне навпроти першого, на другий половині дверей..
Мандрівник прочитав:
«Ґовен попереджає Лантенака, що, коли він його піймає, то звелить розстріляти».
— Вчора, — сказав корчмар, — перший плакат наліплено на мої двері, а сьогодні вранці — другий. Відповідь не запізнилася.
Мандрівник стиха, ніби говорячи сам до себе, промовив кілька слів, що їх хоч і почув корчмар, але не дуже зрозумів.
— Так, це більше, ніж війна в отчизні, це війна в сем'ї. Так і треба, це добре. Народи відмолоджуються такою ціною.
І мандрівник, приклавши руку до свого капелюха й зупинивши погляд на другому оголошенні, віддав йому пошану.
220
