Сторінка:Гюго В. Дев'яносто третій рік (1928).djvu/197

Ця сторінка вичитана

селянську бурю, що атакує Париж, спілку сіл, що тримає в облозі Пантеон, зграю молитов та тропарів, що гавкає круг Марсельєзи, юрбу сабо, що кинулася на армію учених? Ле-Ман і Совне покарали це безумство. Перейти Луару — було неможливо для Вандеї. Вона могла зробити все, крім цього переходу. Громадянська війна не завойовує. Перейти Рейн — це довершає й збільшує славу Цезаря й Наполеона; перейти Луару — це вбиває Ля-Рошжаклена.

Справжня Вандея — це Вандея у себе дома; тут вона більше, ніж невразлива, вона незловима. Вандеєць у себе вдома — контрабандист, хлібороб, салдат, пастух, браконьєр, вільний стрілець, козар, селянин, дзвонар, шпик, убивця, церковник, лісовий звір.

Ля-Рошжаклен — лише Ахіл, Жан Шуан — Протей.

Вандея не мала успіху. Инші повстання мали успіх, Швайцарія, наприклад. Між повстанцем гірським, як швайцарець, і повстанцем лісовим, як вандеєць, є ріжниця, що походить від фатального впливу оточення, — один б'ється за ідеал, другий — за свої забобони. Один ширяє, другий плазує. Один б'ється за людськість, другий за самотність; один хоче волі, другий — відокремлення; один захищає Комуну, другий — парафію. Комуни! Комуни! — гукали герої Мора. Один має діло з безоднями, другий — з драговинами; один — людина гірських потоків, струмків і шумовиння, другий — людина калюж і водостоїв, звідки виходить пропасниця; в одного над головою небесна блакить, в другого — чагарі; один — на верхів'ях, другий — в тіні низин.

Верхів'я виховують людей инших, ніж низини.

Гора — це фортеця, ліс — пастка; одна надихає сміливість, другий — хитрощі. Стародавні народи містили богів на верховинах, а сатирів — в чагарях. Сатир — це дикун, напівлюдина, напів звір. Вільні країни мають Апеніни, Альпи, Піренеї, Олімп. Парнас — гора. Велетень Монблан став Вільгельмові Телеві за спільника.

213