ступити до Марейля. Це був для них найкращий час. Пізніше, коли Шальбо розбив Ла-Марсоньєра, селяни залишили на ганебному полі бою тридцять дві гармати з англійськими гербами. Англія тоді утримувала французьких принців і посилала «фонди монсиньйорові», як писав Нансія 10 травня 1794 р., «бо пана Пітта запевнили, що так годиться». Меліне в одному рапорті від 31 березня каже: «Бунтівники вигукують: Хай живуть англійці!» Селяни запізнювалися, щоб грабувати. Ці побожні були злодії. Дикуни мають вади. Завдяки цьому їх опановує пізніше цивілізація. Пюїзе оповідає в другому томі, на стор. 187: «Я оборонив декілька разів містечко Плелан від грабунку». А далі, на стор. 434, він каже, що не зважився увійти в Монфор: «Я обійшов стороною, щоб уникнути грабунку якобинських домів». Вони розграбували Шоле; знищили Шалан. Не взявши Гранвіллю, вони рознесли Вілльдьє. Тих селян, що приєдналися до синіх, вони називали «Якобинська отара» й знищили їх більш, ніж кого иншого. Вони любили різанину, як салдати, й убивство, як розбійники. Розстрілювати «patauds», тоб-то буржуа, їм дуже подобалося; вони називали це «розговлятися». В Фонтене, один з їхніх священиків, кюре Барботен, зарубав шаблюкою якогось діда. В Сен-Жермен-сюр-Іль[1] один з їхніх капітанів, дворянин, убив з рушниці прокурора Комуни й забрав його годинника. В Машкулі вони вбивали республіканців правильно, по тридцять на день; це тривало п'ять тижнів. Кожна серія з тридцяти звалася «рожанець». Їх ставили спиною до викопаної ями й розстрілювали; розстріляні падали в яму часом живі, проте, їх закопували. Жуберові, округовому президентові, відпиляли китиці рук. Вони надівали полоненим синім на руки кайдани, що врізувалися в тіло. Ці кайдани було навмисне так викувано. Вони вбивали синіх на майданах, трублячи про перемогу. Шаретт, що під-
- ↑ Puysaye, t. II, p. 35.
209
