чернь, конклав і перехрестя вулиць, ареопаг і публічний майдан, трибунал і обвинувачений.
Конвент завжди хилився за вітром, але той вітер віяв з народніх уст і був божим диханням.
І тепер, як уже минуло вісімдесят років, кожного разу, як у думці якоїсь людини, — все одно хто вона, історик чи філософ, — з'являється Конвент, та людина спиняється й міркує. Неможливо бути неуважним до того великого походу тіней.
Марат, як казав Симоні Еврар, пішов до Конвенту другого дня після побачення на Павичевій вулиці.
В Конвенті був Маратів прихильник, маркіз Монто, той, що потім подарував Конвентові децемального годинника з Маратовим погруддям на ньому.
В ту хвилину, як Марат увіходив, Шабо підійшов до Монто.
— Колишній… — сказав він.
Монто підвів очі.
— Чому ти мене називаєш колишнім?
— Ти ж і є колишній.
— Я?
— Бо ти ж був маркізом.
— Ніколи.
— Отакої!
— Мій батько був салдат, мій дід був ткач.
— Що це ти там торочиш, Монто?
— Я не зовуся Монто.
— А як же ти звешся?
— Я зовуся Марібон.
— По правді кажучи, — сказав Шабо, — мені це все одно.
І він додав крізь зуби:
190
