Мерлен де Тіонвіль, що його німці називали Feuer Teüfel, «вогнений чорт»; Мерлен де Дуе, злочинний автор закону про підозрілих; Субрані, що його паризький народ першого преріялю зажадав настановити за генерала; колишній кюре Лебон, що держав шаблю в тій руці, що раніш кропила святою водою; Біло-Варен, що передбачав у майбутньому таку магістратуру: не буде суддів, будуть арбітри; Фабр д'Еґлантін, що зробив чудовий винахід, республіканський календар, так само, як Руже де Ліль мав високе натхнення, Марсельєзу, але обидва без рецедивів; Манюель, прокурор у Комуні, що сказав: Як король помре, то не стане на одну людину менше; Ґужон, що увійшов до Трипштадту, до Ньюштадту й до Шпейру й бачив, як тікало пруське військо; Лякруа, адвокат, що обернувся в генерала, зроблений кавалером святого Людовика за шість день перед 10 серпня; Фрерон-Терсит, син Фрерона — Зоїла; Руль, невблаганий обшукувач залізної шафи, призначений до великого республіканського самогубства раніш, ніж убити себе того дня, як умирала б республіка; Фуше, душа, як у демона, обличчя, як у трупа; Камбула, друг отця Дюшена, що казав до Гільйотена: Ти з Фельянського клубу, а твоя дочка з якобинського клубу; Жаго, що відповідав на скарги про те, що в'язні голі: В'язниця — камінна одежа; Жавоґ, страшний розкопувач Сен-Деніських могил; Оселен, що засуджував на вигнання, а сам ховав у себе засуджену на вигнання пані Шарі; Бентаболь, що головуючи подавав знак трибунам, щоб вони плескали, або ганили; газетяр Робер, чоловік панни Керальйо, що писала: Ні Робесп'єр, ні Марат не приходять до мене; Робесп'єр прийде, коли захоче, а Марат — ніколи; Ґаран-Кулон, що гордо вимагав, як Еспанія вмішалася до процесу Людовика XVI, щоб зібрання не зволяло читати листа вид короля до короля; Грегуар, єпископ спочатку гідний первісної церкви, що потім за ім-
175
