двох його сторінках, розгорожених ніби скипетром, була декларація прав людини; по другий бік було порожнє місце, а потім на ньому повісили таку саму раму з Конституцією II-го року, її дві сторінки розгорожувалися мечем. Вище трибуни, над головою в промовця, тремтіли, виходячи з глибокої ложі на два відділи повної людей, три величезні трьохбарвні прапори, сливе горизонтальні, сперті на престол з написом: «Закон». За тим престолом стояла, наче сторожа над вільним словом, величезна римська в'язка різок з сокирою, висока, як колонна. Велетенські статуї стояли при стіні, обличчям до представників. Президент мав праворуч себе Лікурга, ліворуч — Солона; вище Гори був Платон.
Тії статуї мали за підставці звичайні куби, поставлені на довгому бар'єрі, що йшов навкруги залі й відділяв люд од Зібрання. Споглядачі спиралися ліктями на той бар'єр.
Рама з чорного дерева на Декларації прав людини доходила до бар'єру й зачіпала малюнок на ньому, ламаючи просту лінію, що примушувало Шабо бурчати. «Це негарно», — казав він до Вадьє.
У статуй на голові були дубові й лаврові вінки.
Зелена драперія, з намальованими на ній темнішою зеленою фарбою такими самими вінками, спадала великими простими фалдами від галерейного ґзимсу й укривала низ стіни у залі, де було зібрання. Вище неї стіна була біла й холодна. У цю стіну заглиблювалися, немов видовбані різаком, без виступів і без окрас два поверхи публічних трибун, чотирикутні внизу, круглі наверху; відповідно до правила, — бо Вітрува ще не скинули з трону, — архівольти були над архітравами. Було по десять трибун на кожному великому боці залі, а на кінцях по дві величезних ложі; всього двадцять чотири. Туди натискалися юрби люду.
Споглядачі з нижніх трибун виходили за свої межі на всі краї й групувалися на всіх архітектурних висту-
169
