з драниць, барельєфи були цементові, ґзимси соснові, статуї гіпсові, мармур намальований, стіни з полотна; і в тому тимчасовому Франція створила вічне.
Коли Конвент прийшов до Манежу, щоб там одбувати свої засідання, то стіни там були геть укриті афішами, що намножилися в Парижі за часів повороту з Варену. На одній було: — Король вертається. Палкувати того, хто його вітатиме, повісити того, хто його образить. На другій: — Спокій. Не здіймайте шапок. Він пройде перед своїми суддями. На третій: — Король цілився в народ. Він довго стріляв. Тепер народова черга стріляти. Ще на якійсь: — Закон! Закон! Серед тих стін Конвент судив Людовика XVI.
В Тюїльрі, куди Конвент перейшов засідати 10 травня 1793 року, та що звалося тоді Національним Палацом, заля засідань містилася в цілій просторіні між Годинниковим павільйоном, названим павільйоном Єдности, і павільйоном Марсан, названим павільйоном Волі. Флорин павільйон звався павільйоном Рівности. До залі засідань входилося великими сходами Жана Бюлана. Під другим поверхом, де містилося зібрання, цілий перший поверх у палаці був ніби довга сторожева заля, заставлена рушницями в козлах і похідними ліжками військових усякої зброї, що стерегли Конвенту. Зібрання мало почесну сторожу, що звалася «Конвентовими гренадерами».
Трьохбарвна стьожка відгорожувала палац, де було зібрання, від саду, де ходив сюди й туди люд.
Кінчаймо розповідь про те, яка була заля засідань. Усе цікавить у тому страшному місці.
Перше за все, як увійти, вражала статуя Волі, між двома широкими вікнами.
167
