Робесп'єр, Робесп'єр почуває, що ворушиться Марат, Марат почуває, що ворушиться Ебер, Ебер почуває, що ворушиться Бабеф. Поки підземні шари в спокої, людина політики може ходити; але під найреволюційнішими є під-грунт, і найодважніші спиняються стурбовані, коли почувають у себе під ногами той рух, що вони створили на свою голову. Лише геній і цнота великих революціонерів вміє відрізнити той рух, що походить з заздрісної жадоби, від того, що походить з принципів і може змагатися з першими й допомагати другим.
Дантон помітив, що Марат схиляється.
— О! Громадянин Сімурден тут не зайвий, — сказав він.
І простягнув руку Сімурденові.
Потім знов заговорив:
— Далебі, — сказав він, — з'ясуймо становище громадянинові Сімурденові. Він прийшов доречі. Я представник од Гори, Рбесп'єр од Комітету громадського рятунку, Марат од Комуни, Сімурден од Єпископства. Він нас погодить.
— Гаразд, — сказав Сімурден поважно й просто. — В чому річ?
— У Вандеї, — відповів Робесп'єр.
— Вандея! — сказав Сімурден.
І казав далі:
— То велика загроза. Як що революція помре, то вона помре через Вандею. Одна Вандея страшніша, ніж десять Німеччин. Для того, щоб Франція жила, треба вбити Вандею.
Тих скілька слів привернули до нього Робесп'єра.
Однак Робесп'єр спитав в нього:
— Чи ви колишній священик?
Священицький вигляд не міг сховатися від Робесп'єра. Він пізнавав у инших те, що мав в собі самому.
Сімурден одповів:
— Так, громадянине.
156
