Сторінка:Гюго В. Дев'яносто третій рік (1928).djvu/14

Цю сторінку схвалено

рити по-французьки. Наше село спалили. Ми так швидко тікали, що я не мала часу взутися.

— Я в тебе питаю, які твої політичні переконання?

— Я цього не знаю.

Сержант провадив далі:

— Отакі шпигунки бувають. Треба розстрілювати шпигунок. Чекай-но. Кажи. Чи ти часом не циганка? Яка твоя батьківщина?

Вона все дивилася на нього, немов не розуміючи. Сержант знов спитав:

— Де твоя батьківщина?

— Я не знаю.

— Як то? ти не знаєш, яка твоя країна?

— А! моя країна. Звичайно, знаю.

— Гаразд, то яка ж твоя країна?

Жінка відповіла:

— Мерія Сіскуаньяр, в парафії Азе.

Тоді вже сержант здивувався. Одну хвилину він міркував. Потім промовив:

— Що ти кажеш?

— Сіскуаньяр.

— Це ж не батьківщина.

— Це моя країна.

А потім, поміркувавши хвилину, жінка додала:

— Я розумію, пане. Ви з Франції, а я з Бретані.

— Ну, то що?

— Це ж не одна країна.

— Але це одна батьківщина! — гукнув сержант.

Жінка сказала лише:

— Я з Сіскуаньяру.

— Ото ще з тим Сіскуаньяром! — покликнув сержант. — То то звідти твоя родина?

— Так.

— Що ж вона робить?

— Вона вся вимерла. Я нікого не маю.

Сержант, що був собі красномовний, провадив далі допит.

 

30