— Авже ж, бо її надягнув зрадник. Те, що прикрашає Дюмур'є, бруднить Робесп'єра.
— Робесп'єре, ви відмовилися закрити покривалом голову Людовикові XVI, як проходили салдати з Шатов'є.
— Я зробив краще, ніж закривати йому голову, я йому відтяв її.
Дантон умішався, ніби олію підлив до вогню.
— Робесп'єре, Марате, заспокойтеся, — мовив він.
Марат не любив, щоб його називали другим. Він озирнувся.
— Чого ще плутається Дантон? — сказав він.
Дантон скочив.
— Чого я плутаюся? Ось чого. Бо не треба братовбивства; бо не треба боротьби між двома людьми, що служать народові; бо вже досить війни з чужинцями; бо вже досить війни горожанської; буде забагато ще й війни хатньої; бо то я зробив революцію й не хочу, щоб її розроблювали. От чого я плутаюся.
Марат відповів, не підіймаючи голосу:
— Розплутайте-но свої рахунки.
— Мої рахунки! — покликнув Дантон. — Ідіть спитайте про них у Аргонських переходів; у звільненої Шампані, в завойованої Бельгії, у війська, де я вже чотири рази підставляв свої груди під гармати! Ідіть спитайте про них у площі Революції, в ешафоту 21-го січня, в трона, зваленого на землю, в ґільйотини, тої вдови…
Марат перебив Дантона:
— Гільйотина — діва; на неї лягають, але не запліднюють її.
— Що ви там знаєте? — мовив Дантон, — я її заплідню, я!
— Побачимо, — сказав Марат.
І усміхнувся.
Дантон зобачив той усміх.
— Марате, — закричав він, — ви потайна людина,
151
