троє являємо революцію. Ми три церберові голови. З тих трьох голів одна говорить, — то ви, Робесп'єре; друга гарчить, — то ви, Дантоне…
— Третя кусає, — мовив Дантон, — то ви, Марате.
— Всі три кусають, — мовив Робесп'єр.
Всі замовкли. А потім розмова, повна зловісних вибухів, розпочалася знову:
— Слухайте, Марате, — перше ніж поєднатися, треба знати один одного. Як ви довідалися, що я вчора ввечері казав Сен-Жюстові?
— То вже моя справа, Робесп'єре.
— Марате!
— То мій обов'язок вияснити собі все і моє діло довідуватися про все.
— Марате!
— Мені подобається все знати.
— Марате!
— Робесп'єре, я знаю, що ви говорили до Сен-Жюста, так само, як знаю, що Дантон говорив до Лякруа; так само, як я знаю, що діється на побережжі Театен, в отелі Лябріфа, у вертепі, куди сходяться емігранські німфи; так само, як я знаю, що робиться в домі Тіль коло Ґонеса, що належиться Вальмеранжеві, колишньому завідувачеві пошт; туди колись ходили Морі й Казале, а потім ходили Сіє і Верньйо, а тепер туди ходить раз на тиждень хтось инший.
Кажучи теє «хтось инший», Марат глянув на Дантона.
Дантон покликнув:
— Коли б я мав влади хоч на два гроші, то сталося б щось страшне.
Марат провадив далі:
— Я знаю, що ви казали, Робесп'єре, так само, як я знаю, що робилося в Темпльській вежі, як там годували на сало Людовика XVI, так добре годували, що лише за один місяць вересень вовк, вовчиця й вовченята з'їли сорок шість кошиків персиків. А тимчасом
148
