той Лоран Бас, комісіонер з 18 числа на вулиці Кордельє, що 13 липня, щось за два тижні після цього 28 червня, мусив ударити стільцем по голові жінку на ім'я Шарлота Корде, що в цей час була в Кані і ще не мала виразної думки. Лоран Бас носив коректу «Друга Народа». Того вечора його пан привів до кав'ярні на Павичевій улиці, він мав наказ доглядати, щоб зала, де був Марат, Дантон і Робесп'єр, була зачинена та щоб туди ніхто не входив, хіба лише хтось з Комітету громадського рятунку, з Комуни або з Єпископства.
Робесп'єр не хтів зачиняти дверей од Сен-Жюста, Дантон не хтів їх зачиняти від Паша, Марат не хтів їх зачиняти від Ґюсмана.
Нарада провадилася вже довго. Вона відбувалася з приводу тих паперів, що лежали на столі та що їх прочитав Робесп'єр. Починали говорити все голосніше. Щось, ніби гнів гуркотіло між тими трьома людьми. По той бік дверей часами чути було вибухи слів. За тих часів звичка до публічних трибун утворила ніби то право слухати. То був той час, коли експедитор Фабриціюс Парис дивився крізь дірочку в замку, що робить Комітет громадського рятунку. Це, між иншим, було корисно, бо той Парис попередив Дантона вночі з 30 на 31 березня 1794 року. Лоран Бас притулив ухо до дверей задньої кімнати, де були Дантон, Марат і Робесп'єр. Лорен Бас служив Маратові, але він належався до Єпископства.
Дантон підвівся, він шпарко відсунув свого стільця.
— Слухайте, — кричав він. — Тільки одна справа пильна, — республіка в небезпеці. Я лише одно знаю, врятувати Францію від ворога. Для того всі способи добрі. Всі, всі, всі! Коли мені загрожують усі небезпеки,
138
