вичках, вичищений, защепнений на всі ґудзики. На йога ясносиньому вбранні не було нігде й зморшки. На ньому були штани з нанки, білі панчохи, висока краватка, фалдоване жабо, черевики з срібними пряжками. Двоє инших були — один ніби велетень, другий ніби карлик. Великий був недбало вбраний у широкий фрак з червоного сукна, шия була йому гола в розв'язаній краватці, що спадала нижче жабо, камізелька розщепнена, з поодриваними ґудзиками, взутий він був у чоботи з вилогами, розкудланий, хоча знати було рештки зачіски й заходу коло неї; в його перуці була волосінь. На його обличчі були знаки від віспи, злісна зморшка між бровами, лагідні зморшки в кутках рота; губи в нього були товсті, зуби великі, кулак, як у носія, очі блискучі.
Малий був чоловік жовтий, як сидів, то здавалося, що він потворний; голова в нього була відхилена назад, очі набігли кров'ю, на обличчі сині плями, на голові з масним і простим волоссям зав'язана хустка, чола не було, рот безмірний і страшний. На ньому були довгі штани, широкі черевики, камізелька, що ніби то була з білого саєту, а поверх тої камізельки каптанок, між його фалдами була тверда й проста лінія, по ній можна було вгадувати кинжала.
Перший з тих людей звався Робесп'єр, другий Дантон, третій Марат.
Вони були самі в тій залі. Перед Дантоном стояла шклянка й пляшка вина, вкрита пилом, нагадуючи Лютерову кварту пива; перед Маратом чашка кави, перед Робесп'єром лежали папери.
Коло паперів стояв тяжкий олив'яний каламар, круглий, рубчастий; хто був школярем у початку цього століття, то пам'ятає такі каламарі. Побіч каламаря валялося перо. На паперах лежала велика, нідна печатка, на ній було написано Palloy fecit; то була маленька докладна модель Бастилії.
Посеред стола лежала карта Франції.
По той бік дверей був Маратів сторожовий собака,
137
