XV ще жив, як Сімурден уже невиразно почувався республіканцем. Якої республіки? Може Платонової республіки, а може теж і Драконової республіки.
Йому заборонялося кохати, він узявся ненавидіти. Він ненавидів брехні, монархію, теократію, свою священицьку одежу; він ненавидів теперішність і голосно кликав майбутність; він її передчував; він її бачив наперед; він угадував її страшну й величну; він розумів — для знищення розпачливого людського лиха треба якогось месника, що буде заразом і визволителем. Він заздалегідь милувався в катастрофі.
Року 1789-го тая катастрофа прийшла, й застала його готового. Сімурден кинувся в те широке відновлення людськости логічно, тоб-то, відповідно до його загартованої душі, невблаганно. Логіка не розчулюється. Він пережив великі революційні роки і перебув здригання від усіх тих подувів: 89-й рік — зруйнування Бастилії, кінець народніх мук; 90-й рік —19 червня, кінець феодалізму; 91-й рік, Варен, кінець королівства; 92-й рік — пришестя республіки. Він бачив, як повстала революція; він був не така людина, щоб боятися того велетня; навпаки, той зріст усього оживлював його; і, дарма, що був сливе старий, — мав п'ятдесят років і священик швидче старіється, ніж хтось инший, — він став рости й собі. З року на рік він бачив, що події більшають, і він більшав, так само, як вони. Спочатку він боявся, що революція не вдасться; він спостерігав її, він вимагав, щоб вона мала успіх; а в міру того, як вона лякала, він заспокоювався. Він хотів, щоб та Мінерва, увінчана зірками майбутности, була теж і Паладою і мала за щит маску з гадюками. Він хотів, щоб її боже око могло при потребі кидати демонам пекельний одблиск і вертати їм жах за жах.
Так він вступив до 93-го року.
93-й рік, то війна Европи проти Франції й Франції проти Парижу. А що ж таке революція? То перемога Франції над Европою і Парижу над Францією. А через
127
