сано: «Ніхто нас не переважить!» На иншому знов: «Шляхетність лише в серці». На всіх мурах — афіші, великі, маленькі, білі, жовті, зелені, червоні, друковані, писані, на всіх них поклик: «Хай живе республіка!». Малі діти лепетали: «Ça ira!» Ті малі діти, то була велика будучність.
Пізніше, після міста трагічного настало місто цинічне; паризькі вулиці мали два виразні революційні вигляди, — перед 9-м термідором і по ньому; Сен-Жюстів Париж поступився місцем Тальяновому Парижеві; зараз після Синаю з'явилася Куртіль, такі безконечні божі антитези.
Траплялися напади громадського божевілля. То бувало вже й вісімдесят років тому. Виходять од Людовика XIV так само, як і від Робесп'єра з великою потребою дихати; а тому й Регенство, що почало століття, й Директорія, що закінчила його. Дві сатурналії після двох тероризмів. Франція звільняється від пуританського манастиря, так само, як і від манастиря монархічного, з радістю надії, що вирвалась на свободу.
Після 9-го термідора Париж радів несамовито. Хороблива радість лилася через край. Після божевільного бажання вмирати, настало божевільне бажання жити, і величність зникла. Мали Тримальціона, що звався Ґрімо де ля Реньєр; мали «Альманаха ласунів». Обідали при гуках фанфар у антресолях Пале-Роялю, з жіночими оркестрами, що били в барабани й трубили в труби; «риґодонист», зі смичком у руці, панував; вечеряли «по східньому» в Мео, серед кадильниць, повних пахощів. Маляр Боз малював своїх дочок, невинні й чарівні шіснадцятирічні голівки в подобі «гільйотинованих», тоб-то з відкритими шиями й у червоних сорочках. Після несамовитих танців у церковних руїнах настали балі в Руж'єрі, в Люке, у Венцеля, в Модюї, в Монтансьє; замісць поважних громадянок, що скубли корпію, прийшли султанші, дикунки, німфи; замісць босих салдатських ніг, укритих кров'ю, болотом і порохом, —
124
