цював у Тюїльрі. До того всього домішувалася, особливо в подоланих партіях, якась погордлива втома жити; один чоловік написав до Фук'є-Тенвіля: «Будьте ласкаві, звільніть мене від життя. Ось моя адреса». Шансене заарештували за те, що він гукав на цілий Пале-Рояль: «Коли-ж буде революція в Туреччині? Я хотів би побачити республіку в Порті»[1]. Всюди часописи. Перукарські хлопці кучерявили привселюдно перуки жінкам, а перукар тимчасом голосно читав «Монітера», инші серед гуртів тлумачили з силою рухів часопис «Слухаймо» Дюбуа Крансе, або «Сурму Батька Бельріза». Часами голярі були разом з тим і ковбасники і можна було побачити, як шинки й ковбаси висіли поруч з золотоволосою лялькою. Крамарі продавали на публічній дорозі емігрантські вина; один крамар повідомляв про вина п'ятидесяти ґатунків: инші торгували годинниками у вигляді ліри й софами герцогської форми; один перукар мав на вивісці таке: «Голю духовенство, зачісую панство, чепурю третій стан». Ходили кидати карти до Мартена до ч. 173 на вулиці Анжу, давніше — Дофіна. Бракувало хліба, бракувало вугілля, бракувало мила; видко було, як переходили дійні корови, пригнані з провінції. У Валле баранина продавалася по п'ятнадцять франків за фунт. Комунальна об'ява призначала по фунту м'яса на кожен рот у декаду. Стояли хвости біля крамарських дверей; один з тих хвостів став легендарним, він тягся від дверей бакалійного крамаря на вулиці Пті-Каро аж до середини вулиці Монторґейль. Стояти в хвості називалося — «тримати мотузку», тому, що хто стояв у черзі, той тримав один позад одного довгу мотузку. Жінки серед тих злиднів були мужні й лагідні. Вони цілими ночами чекали своєї черги, щоб зайти до пекаря. Революція добрала способу, як дати собі раду; вона взялася двома небезпечними способами заспокоювати ту безмежну нужду, асигнаціями й най-
- ↑ A la porte — за дверима.
122
